Середньовічне Збільшувальне Скло

Скляна колба з чистою водою – була необхідним інструментом в роботі середньовічного переписувача книг або книжкового ілюстратора-художника (ілюмінатора).

Достовірно відомо – ще за тисячу років до н.е. китайці вже використовували шліфоване прозоре каміння для розрізнення дрібних, нерозбірливих знаків ієрогліфів в тексті. І хоча трактати про збільшувальні властивості опуклих кристалів були написані в Стародавньому Китаї – в Піднебесній широко використовували лише тонкі пластини турмаліну або димчастого топазу в неупередженій судовій системі, приховуючи очі суддів за темними кристалами. А окуляри для корекції зору запозичили лише в середні віки у арабів – нації практичної та жадібної до знань. Саме Арабський континент звернув увагу на дивовижні лінзи найтоншої роботи Стародавнього Єгипту – батьківщині скла. До сих пір опуклі скляні очі в очницях статуй і посмертних масок вражають своєю жвавістю, виразністю і такою якістю, яке важко досягти навіть сучасними матеріалами і технологіями.

В Староданій Греції збільшувальні лінзи продавалися в аптеці, а Пліній Старший, давньогрецький письменник-ерудит, використовував скляний глобус або посудину-колбу, наповнену водою, ще й до припікання ран. Потім Луцій Анней Сенека, римський філософ-стоїк і державний діяч, писав, що скляний шар з водою може бути використаний в читанні нерозрізненого й дрібного письма.

Але, наповнені водою скляні кулі або колби, залишилися в деякій мірі забавою, поки опукла лінза, що використовується для формування збільшення зображення, була описана в «Книзі Оптики» Ібн аль-Хайсама у 1021 році. Альхазен вивчив і описав властивості заломлення променів і об’єднав весь накопичений досвід та знання попередніх століть про відображення світла і його практичного застосування.
Після того, як книга була переведена в ХІІ столітті на латину, Роджер Бекон (1214-1292), англійський філософ і дослідник, описав можливості збільшувального скла в своїх працях. Цей францисканський чернець подарував в 1265 році скляну колбу з водою для читання Папі Клименту IV, який страждав слабким зором…

В кінці свого довгого шляху побічним продуктом збільшувального скла стали окуляри. Їх винахід приписується Сальвінію Д’Армате (1284?). Венеція. Перші документальні свідчення застосування окулярів вчені відносять до 1289 року. Так винахід древніх китайців, єгиптян, греків, арабів поширювався по світу та потрапив до нас на робочий стіл у звичному для нас вигляді: лупи або зручних окулярів.

Майстри Артелі ДЪЛО використовують при створенні копій артефактів середньовічні інструменти та технології, як в давні часи…